Fatu-Hiva: Back to Nature By Thor Heyerdahl

Fatu-Hiva:

Back to nature and giving up all that technology has to offer is the theme of this book. I enjoyed reading this book, it made me think about all that technology has given to society and all that it has taken away. It makes me think about my life and how I can change my lifestyle to help me to connect with nature. It also had me thinking about global warming and what I can do to help... Thor Heyerdahl Це прекрасна книга...
З дитинства зачитуючись Жюлем Верном я так мріяв потрапити на якийсь острів і пожити кілька місяців. Відчув ці мрії і в процесі читання цієї книги.
Тур Гейєрдал дуже кмітливий, мудрий і відважний вчений. У книзі, він доходить до дуже влучних висновків негативного впливу цивілізації на корінні народи. Ті хвороби, біди, зубожіння і деградацію, що принесли білі люди - ніколи не компенсується написаними книгами після цього.
Дивлячись на програму Світ навиворіт з Комаровим, так стає гидко і сумно дивлячись на папуасів, які спокійно живуть, а до них приперається якийсь чувак, тицяє камерою в очі, все знімає, дає пробувати горілки, незрозумілих і можливо небезпечних для їх здоров’я продуктів, дарує пару вишиванок і валить... Чи первісні люди не захочуть одягнути після цього футболки, взяти в держави доми накриті бляхою, купити телефон (хоч там немає покриття), навушники і реперську шапку і чекати наступного туриста... Проте щасливими вони вже ніколи не будуть, так як були до того часу, коли жили на деревах....
Залиште тих людей в спокої, так і хочеться сказати всім відчайдухам.

Ще у книзі дуже мужньою показала себе дружина Тура - Лів. Заздрю таким чоловікам))

П.с. У книзі багато помилок і фото розкидані не по своїх місцях, сподіваюся видавець це поправить у майбутньому. Thor Heyerdahl I feel like this book was exactly what I needed in the period I read it. It's surprisingly relevant today and it kind of answered some of my questions about giving up on civilization and moving to some primitive island, not that there are many left today.
Fatu-Hiva: Back to Nature is what I think of when I hear an old-school real-life adventure story. It's an autobiography so it being true made it much more interesting. Although it happened relatively recently, there are many reasons why it's almost impossible to happen today and I got disappointed the moment I realized that because honestly I'd love to go through the whole adventure myself. :D
Overall the book is highly entertaining and very interesting. The author is engaging, the style is very readable, and a lot of fun. Thor Heyerdahl On vaikeaa arvioida kirjaa, jonka on lukenut ensimmäistä kertaa kymmenvuotiaana, ja jonka vaikutukset itseen kolmekymmentä vuotta myöhemmin luettuna näkee oitis. Oma kiinnostus antropologiaan varmaan lähti jo näillä main liikkeelle. Jännää, että olen näemmä saanut jo ala-astelaisena ensimmäiset maistiaiset antropologian teoriasta.

Silti, muutamia huomiota: lapsena luin tätä tarinana siitä, mitä kaikkea jännää aikuisena on mahdollista tehdä. Nyt luin tätä tarinana siitä, mitä kaikkea pöljää parikymppisenä idealistina päätyy tekemään, vaikka se ei olisi kovin järkevää. Lapsena tarina oli jotenkin toiveikas: yhdistämällä nykyajan teknologian ja ymmärryksen luonnosta maailmasta tulee parempi paikka. Nyt kun luin sen uudelleen, sen toiveikkuus tuntuu haljulta. Kirja on ilmestynyt vuonna 1974, vuotta ennen syntymääni, ja sen loppupuolella Thor Heyerdahl toivoo, että hippisukupolvi, siis omien vanhempieni sukupolvi, ymmärtää paremmin luontoa ja näkee pakonomaisen kehityksen tuoman tuhon. Kirjassa Heyerdahl toteaa, että neljä ja puoli miljardia ihmistä syöttää meren täyteen saasteita ja muoviroskaa, mutta ehkä tulevaisuudessa ihmiset tajuavat paremmin. No, eivät tajua, seitsemän ja puoli miljardia pystyvät vielä pahempaan.

Fatuhivan yksi pääpointteja tuskailun kannalta on se, että ihminen on erkaantunut luonnosta, ja Fatuhivallakin ihmiset keräävät kopraa myydäkseen sen eteenpäin ja voidakseen ostaa säilykelihaa ja tenniskenkiä, vaikka luonnonympäristö elättäisi. Toisaalta Heyerdahlin aikaan saarella eli vain murto-osa siitä satatuhantisesta väestöstä, mikä siellä ennen eurooppalaisten tuloa eli - ja joka muokkasi saarta, sen eläimistöä ja kasvistoa ihan yhtä lailla kuin ihmiset minä aikakautena tahansa. Silleen, että mitään paluuta luontoon ei edes ole, koska ihminen on aina osa luontoa ja muokkaa ympäristöään tavalla tai toisella. Ja koko ajatus paluusta luontoon on mahdollinen vain tietyn aikakauden ja kulttuurin ihmisen päässä, ja Heyerdahl sattui osumaan juuri siihen ajankohtaan, jolloin tällainen juttu tulee mieleen.

Joka tapauksessa, Heyerdahlin omakohtaisen kerronnan riviväleistä luin toista tarinaa, jossa kaksi norjalaista nuorta ihmisenhönttänää tulee saarelle vähän leikkimään alkuasukasta, ja sit saarelaiset kattoo vähän niiden perään, että ne eivät kuole nälkään tai tauteihin. Osa auttaa heitä ihan vilpittömästi, ystävystyykin, osa taas pyrkii hyötymään, kuten missä tahansa. Saarelaiset jatkaa arkeaan niin kuin ennenkin, mitä nyt vähän naureskelee, että nojoo, siellä ne asuu mettässä kaukana kylästä, missä on hulluna hyttysiä, mutta sinne ne halusivat, niin olkoon sitten siellä. Thor Heyerdahl In the late 1930's, Heyerdahl and his wife left western civilization right after their wedding to live on the South Pacific island of Fatu-Hiv and try to return to nature. Their plan and dream was to live a simple life without any modern inventions or worries. Fatu-Hiva gives a more detailed background to Kon Tiki, as Heyerdahl begins to hypothesize about South Americans making their way to the South Pacific as he comes across carvings in the rocks and hears the stories of the islanders' ancestors. It's not as exciting as some adventure stories, because there are no major, life-or-death near escapes, just a lot of exploring and eating fruit and lounging in streams.

The most amazing thing about the book is how relevant it is today, when many people are trying to return to a more natural way of living. Heyerdahls final consensus is that it’s sadly impossible to return to nature. For example, at one point he and his wife get horrible, infected sores on their legs and leave the islands briefly to get medical treatment and avoid losing their legs. There’s much discussion of the ways in which colonialism changed the ability to live in nature. Plus, there's just not enough room for us all to be sustained by foraging for fruit. In his conclusion, Heyerdahl discusses how we invented progress and now it’s pulling us along, without regard to what is actually good for us.

The idea of returning to a simple, carefree life of fishing and living in a bamboo hut on the beach really only works from the perspective of a man living on a tropical island. While we have really crapped up the planet and made things very complicated, I don't think that the natural life of our ancestors was necessarily an easier or more carefree life. I'm thinking about women giving birth in the snow, then bleeding to death, then the baby starving. Still, the message of the book resounds today: we need to find balance. Thor Heyerdahl

Free read ↠ PDF, DOC, TXT, eBook or Kindle ePUB free î Thor Heyerdahl

A young Heyerdahl spent 1936 with his bride, Liv, on Fatu-Hiva in the Marquesas Islands. They wanted to escape civilization & live strictly according to nature. Without medical supplies, they came within inches of losing their lives, but they also found the serenity they were seeking. They built a bamboo cabin & lived off the land, struggling against myriad diseases. They lived to tell of hazardous inter-island voyages, their idyllic month-long stay with the last surviving Polynesian cannibal, their mixed relations with the islanders, their failures & successes in an entirely natural world. Fatu-Hiva was a turning point in Heyerdahl's life. It was there that he began to pick up a trail that would lead to the Kon-Tiki expedition. Ancient stone figures, the presence of such flora as the pineapple & local legends all pointed to an early migration from South America. At the time, this theory was considered outrageous. Heyerdahl would later prove it not only possible, but likely. Fatu-Hiva: Back to Nature

As fascinating as an adventure book /fiction/ - but this is a real adventure, as it actually happened, which makes it awesome - both in the marvelous and terrifying sense. Thor Heyerdahl Моя дивовижна втеча в тропіки посеред зими!

🌊 Чи хотілося вам колись покинути усе своє облаштоване життя і втекти до природи? І не просто на дачу в село на вихідні, а на віддалений острів посеред океану, віддавши своє життя на поталу власних навичок виживання та плодючості матінки-природи? Бо мені ні. Точно ні. Але ж тим цікавіше читати про досвід, якого я ніколи не матиму. Усе твоє життя далеко. Війни далеко. Усе далеко.
«На Таїті нам розповідали, що про Першу світову війну на Маркізах [Маркізьких островах] довідались аж тоді, коли вона вже завершилася.»

🌴 Норвежець Тур Геєрдал з дружиною Лів, коли їм було 22 і 20 років відповідно, полишили свою країну і чкурнули у те місце, яке вважали придатним для повернення до природи, до первісного ладу, коли люди жили без читерства у вигляді будь-яких благ цивілізації. На карті вони відмічають Фату-Хіву – острів Французької Полінезії у Тихому океані, де оселяться і віднайдуть свій рай. Саме про цей досвід ця книга.
«…староста пов’язував собі краватку з таким виглядом, ніби то була мотузка для зашморгу. Я не знав, як пояснити йому суть цього винаходу цивілізації.»

🦎 За розповідями автора, чи не всі теплокровні тварини, що водилися на острові, були завезені туди білими людьми. А також алкоголь і більшість хвороб («Слонова хвороба з’явилася на остр��ві після того, як білий чоловік ненароком завіз сюди комах із бацилами цією болячки.»). Пан Геєрдал згадує момент, коли поселенням пішли чутки, що на острові стався спалах чуми і як це страшенно їх з дружиною налякало. Виявилося, що то був лише грип, але з полегшенням змогли видихнути тільки вони, адже для місцевого населення, яке не мало імунітету до цього вірусу, особливої різниці не було: люди вмирали родинами. Неможливо не проводити паралелі, правда?
«Із усіх хат чути кашель і жалісний плач. Замість того, щоб відчиняти віконниці і провітрювати хати, місцеві мешканці позатикали кожну дірку, прагнучи убезпечитися від зарази. Ми намагалися розповісти про важливість гігієни, але їм було легше вірити у невидимі злі духи, ніж у вірус – також невидимий, бо дуже маленький. Як може маленький вірус убивати великих людей?»

🦀 Це було справжнє занурення у життя полінезійців майже 90-річної давнини (думаю, відтоді там відбулися неабиякі зміни): збираємо червоні банани, приручаємо ящірок, знаходимо скульптури давніх поселень і багато черепів. Хоча фотографії у цій книзі чорно-білі, та зелень пашіє на цих сторінках. І чутно океан!
⛵️ Ця автобіогрфічна книга як неймовірна пригода, коли ще живі ті, хто зналися з Полем Гогеном (хто не знає, відомий художник теж свого часу покинув усе – роботу, гроші, дружину і дитину – і подався на Таїті, а потім на сусідній з Фату-Хівою острів Хіва-Оа, де і написав свої найвідоміші роботи), а також ті, хто куштував людське м’ясо. Та, зрештою, і така надзвичайна пригода мала з��вершитися, адже у автора попереду було ще чимало подорожей та досліджень.

👉 «Ми прибули на Фату-Хіву, сповнені презирства до цивілізації двадцятого століття, переконані, що людині треба розпочати все спочатку. Ми подалися сюди, щоби глянути на сучасний світ збоку… Тепер ми м’якші в судженнях, аніж тоді. Ми зрозуміли, що без протимоскітної сітки Уіллі збожеволіли б у джунглях Фату-Хіви, заразившись на додачу слоновою хворобою. А на Хіваоа взагалі залишились б без ніг, якби не мазі Тераі.» Thor Heyerdahl My mother introduced me to Heyerdahl at the parking lot of the Kon Tiki Museum in Oslo in 1978. He was very tall and our interaction consisted of little more than greetings, introductions and handshakes. Still, Norway being so small, it was possible for such an ordinary citizen such as my mother to be acquainting with notables like himself as well as their prime minister, Gro Harlem Bruntland. Indeed, one cousin married a crown princess while another lived with the head of diplomatic reception.

Norway being so small and both my parents being Norwegian, I knew about Heyerdahl since childhood, having read his Kon Tiki while quite young, then going on to his other popular books. This one, an account of his 15 months living primitive with his first wife in the Marquesa Islands, serves two functions beyond its descriptive lyricism. First, it's an environmentalist tract and critique of modern materialism. Second, it provides an account of what experiences, what evidences led him to the diffusionist belief that this island chain and others were first settled by South Americans, an hypothesis reinforced by his subsequent Kon Tiki expedition.

Thor Heyerdahl Досі я знала про відчайдушні подорожі Тура Геєрдала радше поверхово, але, на мою думку, саме ця книга чудовий старт для знайомства з ідеями та власне мандрівками цього сміливого норвежця, адже у ній він логічно викладає те, як ще в дитинстві почало формуватися його зацікавлення полінезійськими дикунами, які жили на лоні природи фактично не працюючи — зі збиральництва, рибальства і полювання. Перечитавши купу літератури на тему, 22-річний Тур разом з 20-літньою дружиною Лів (пощастило ж йому знайти таку ж шалену дівчину, готову вирушити надовго фактично в безвість) вирішують знайти який-небудь безлюдний острів і щасливо жити, як древні люди у сиву давнину.
Та, як виявилося, знайти цілком безлюдний острів з достатньою кількістю питної води і фруктових дерев — завдання надто складне, якщо взагалі можливе. Тож вони обирають острівець Фату-Хіва, на якому нібито мешкає невелика кількість місцевих жителів, але й вдосталь дикої природи для тих, хто хотів би усамітнитися. От про це, як ви вже, мабуть, здогадалися, і йдеться у цій книзі.

Звісно, на місці не все виявилося таким безхмарним, як їм мріялося в Норвегії. Солодкі фрукти швидко приїлися, комашня сточила хатинку, місцевий, який здав їм в оренду свою землю на рік, приходив уночі цупити власний урожай, священник-католик налаштував ціле село проти двох протестанських місіонерів, у сезон дощів не було спасу від комарів, які могли переносити страшні хвороби, на ногах з'явилися болючі фурункули, найближчий лікар на іншому острові за 100 км відкритого моря, а шхуни заходять на Фату-Хіву раз на кілька тижнів або й місяців... Але поміж тим були й залиті сонцем дні, неймовірно смачні і соковиті фрукти, тепло, цікаві оповідки від аборигенів (до речі, одним з найближчих друзів подружжя став останній людожер острова) �� здавалося б, райське життя.

Коли я пригадую наше життя на Фату-Хіві, мені здається, що той рік, який ми прожили на острові, зайняв стільки ж часу, що й наступні двадцять років після нашого повернення.



Ця книжка не раз змусила мене соромитися того, що я належу до білих людей. Те, що вчинили європейські колонізатори — свідомо чи ні — з місцевими жителями і природою, це просто апокаліпсис якийсь. Тур Геєрдал пише, що за підрахунками капітана Джонатана Кука острови населяло близько 100 тисяч людей. У 1930-х, коли туди прибув Геєрдал, населення становило менше, ніж 5 тисяч. Куди поділися решта? Здебільшого вимерли від інфекційних захворювань, привезених європейцями. Полінезійці, які зовсім не мали імунітету до цих імпортних недуг, вимирали просто цілими селами, цілими долинами. Тур і Лів навіть боялися жити в селі, щоб і собі чого не підчепити. Білі люди привезли на острови й комарів, які почали розносити заразу. Крім того залишилися письмові свідчення матросів, які вбивали місцевих просто задля спортивного інтересу (єдиною зброєю, яку знали на островах, була дерев'яна палиця). Серед дарів європейців були також алкоголь, рафінований цукор і пшеничне борошно. Століттями місцеві жителі жили не знаючи цих продуктів, але тепер не могли обійтися без них, бо вони ж не дикуни якісь. Не зовсім очевидною напастю можуть бути й деякі свійські тварини, яких так само завезли з Європи (на островах вулканічного походження доти водилися лише свині). У книзі є дуже сумний розділ Острів-привид, в якому мова йде про пустельний острів Мотане, раніше вкритий густими джунглями. Колись, розповідає Тур, люди на ньому вимерли чи втекли з нього, домашні тварини здичавіли й неконтрольовано розплодилися, а що острів був невеликий, зрештою їжі стало не вистачати. З'ївши всю траву, вівці поїли всі молоді дерева. З деревами зникла й питна вода, мандрівники застали острів фактично пустелею з поодинокими худими як щіпка вівцями.

Але повернімося до Фату-Хіви. Тур і Лів вирушали в свою подорож з думкою, що ніколи не повернуться до цивілізації, але вже за рік опинилися в такому становищі, що тільки й робили, що виглядали шхуну, яка б забрала їх з гаданого раю.

— Лів, — сказав я, — а знаєш, квиток до раю за гроші не купиш.

Чи зазнали вони поразки? Як з якого боку глянути. Адже саме проживання на Фату-Хіві зробило Тура Геєрдала тим, ким ми його знаємо зараз. Зрештою, якби вони зосталися там назавжди, ми ніколи б не мали цієї книжки. )

Мені Фату-Хіва місцями аж до болю нагадувала останню частину Далеких обріїв нашої землячки Софії Яблонської, яка приблизно в той же час так само шукала своєї утопії на райських островах Французької Полінезії, але вона осіла на острові Бора-Бора. Я читала цю книгу торік, тож було дуже цікаво порівнювати їхній досвід, адже мета у них була різною. І якщо у книзі Тура Геєрдала мені постійно не вистачало голосу його дружини Лів, іноді взагалі можна було забути, що й вона була там, то враження Яблонської частково допомогли реконструювати жіночий погляд на життя на острові. Але на його виправдання можу сказати, що мені сподобалося, як пан Геєрдал написав про дружбу Лів з Момо, юною небогою людожера, яка страшенно тішилася, коли нарешті отримала подругу.

Момо часто показувала Лів те, що раніше на Маркізах уміла кожна дівчина: як робити тканину тапа, вимочуючи та відбиваючи плоди хлібного дерева, як плести гарні кошики з ліан та пальмового листя, а килимки — з листя пандануса, як вити мотузки з кокосового волокна, як вичищати і сушити на вогні пляшкові гарбузи, щоби виготовити міцні горщики, як виготовляти клей зі смоли, а із землі, золи та різноманітних рослин — барвники, як вичавлювати парфуми з насіння, як робити гірлянди з квітів і намиста з горіхів та мушель.

Тур Геєрдал дуже логічно і послідовно викладає роздуми про свої знахідки, які підштовхнули його до ідеї здійснити експедицію Кон-Тікі — безстрашне плавання на басальтовому плоті через Тихий океан з Південної Америки до Полінезії, яке його й прославило. Більше про цю мандрівку в іншій книзі, яка так і називається Експедиція Кон-Тікі, вона теж нещодавно вийшла українською.

З усіма нами в житті трапляються події, на перший погляд цілком випадкові, які згодом виявляються доленосними. Моя зустріч із кам'яними велетнями в Пуамау посеред експерименту із повернення на лоно природи кардинально розвернула моє життя, сповнюючи наступні роки безліччю захопливих пригод. Саме завдяки їй я перетинав на плотах океани, продирався джунглями Анд, блукав пісками Сахари й розкопував велетенські статуї на острові Пасхи, на тлі яких Маркізькі боввани здавалися маленькими гномиками.
Знахідка в долині Пуамау змінила моє життя раз і назавжди.
Thor Heyerdahl I can't be the only one who finds Thor Heyerdahl one of the most incredible real-life adventurers. This guy is crazy! Packing off to a little island with the intent to stay? Forever? Thus it happened that, in a biting wind on a Christmas morning, we left for Fatu-Hiva on our honeymoon. Mr. and Mrs. Blue Sky, as the natives called them, only 22 and 20 years old.

Wow. That's what I thought every time I turned a page. Is it just me, or are the Norwegians the most insane people on earth? Fridjtof Nansen, Amundsen, Thor Heyerdahl...just to name a few of my heroes. That Viking blood seems to run pretty cool and steady. Heyerdahl is not the most amazing of the list, but he has the advantage of being a rather decent writer. This book is a ripping good read for those who like tropical islands, adventure, and the thought of saying goodbye to civilization. I highly recommend it. Thor Heyerdahl